Забезпечення виконання зобов`язань Вивчення способів

Курсова робота

з цивільного та сімейного права на тему:

«ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ВИКОНАННЯ ЗОБОВ'ЯЗАНЬ»

План:

Введення

1. Поняття і значення забезпечення виконання зобов'язань

2. Види забезпечення виконання зобов'язань та їх характеристика

2.1 Неустойка

2.2 Порука

2.3 Гарантія

2.4 Завдаток

2.5 Застава

2.6 Утримання

2.7 Види забезпечення виконання зобов'язань, передбачені Цивільним та Господарським кодексами України

Висновок

Список використаної літератури

Введення

У господарській практиці невиконання або неналежне виконання зобов'язань за договором - явища нерідкі. І не завжди умови про відповідальність, передбачені договором, стримують несумлінного боржника. Як же кредитору захистити свої інтереси, убезпечити себе від можливих несприятливих наслідків, непорядності боржника, отримати гарантію виконання ним своїх зобов'язань за договором?

З цією метою можна скористатися одним із законних способів забезпечення виконання зобов'язань, передбачених ГК України, серед яких: неустойка (ст. 549-552), поручительство (ст. 553-559), гарантія (ст. 560-569), завдаток (ст . 570-571), заставу (ст. 572-593), утримання (цей спосіб з'явився у ЦК України вперше ст. 594-597).

Законом або договором можуть встановлюватися й інші, крім зазначених, види забезпечення виконання зобов'язань (наприклад, страхування).

Забезпечення виконання зобов'язань означає, що крім основного зобов'язання між боржником і кредитором виникає ще одне - забезпечувальне, сторонами якого виступають той же боржник і кредитор (або ж третя особа, яка забезпечує виконання зобов'язання боржником).

Наприклад, між сторонами укладено договір позики. Для того щоб забезпечити виконання зобов'язання боржником - повернення грошових коштів кредитору (основне зобов'язання), між цими особами укладається договір застави, в результаті виникає нове зобов'язання - забезпечувальне. ¹

1. Поняття і значення забезпечення виконання зобов'язань

Способи забезпечення виконання зобов'язань - це спеціальні заходи, які в достатній мірі гарантують виконання основного зобов'язання і стимулюють боржника до належного поведінки. ²

Метою встановлення будь-якого зобов'язання є його належне виконання. Однак не завжди кредитор, вступаючи в зобов'язання, може бути повністю впевнений у його виконанні боржником. Для того, щоб надати зобов'язанню більший ступінь надійності, посилити гарантії кредитора, у цивільному праві використовуються спеціальні заходи, іменовані способами забезпечення виконання зобов'язань. Ці заходи полягають або у покладанні на боржника додаткових обтяжень на випадок невиконання або неналежного виконання зобов'язання (неустойка), або в залученні до виконання, поряд з боржником, третіх осіб (порука, гарантія), або в резервуванні визначеного майна, за рахунок якого може бути здійснене виконання зобов'язання (застава).

Загальною характерною рисою для всіх способів забезпечення виконання зобов'язань є те, що забезпечуватися може тільки дійсне зобов'язання (тобто те, яке вже виникло і ще не припинилося). Недійсність основного зобов'язання тягне недійсність зобов'язання, яке його забезпечує. І навпаки: недійсність угоди щодо забезпечення зобов'язання не спричиняє недійсності основного зобов'язання (ст. 548 ЦК України). Так, наприклад, угода про заставу, встановлене в забезпечення договору позики, цілком залежить від дійсності договору позики; визнання договору позики недійсним автоматично тягне припинення угоди про заставу. У той же час, визнання недійсною угоди про заставу ніяк не впливає на дійсність основного зобов'язання - договору позики.

Обраний сторонами спосіб забезпечення виконання зобов'язань повинен бути письмово зафіксований (ст. 547 ЦК України) або в самому зобов'язанні, на забезпечення якого він направлений, або в додатковій угоді.

До способів забезпечення виконання зобов'язань належать:

► неустойка (ст. 549-552 ЦК);

► поручительство (ст. 553-559 ЦК);

► гарантія (ст. 560-569 ЦК);

► завдаток (ст. 570-571 ЦК);

► заставу (ст. 572-593 ЦК);

► утримання (ст. 594-597 ЦК).

Для забезпечення виконання основного зобов'язання сторони можуть використовувати як один із зазначених способів, так і кілька різних способів одночасно. Так, наприклад, зобов'язання з договору позики може бути водночас забезпечено неустойкою і поручительством. ³

2. Види забезпечення виконання зобов'язань та їх характеристика

2.1 Неустойка

Неустойкою (штрафом, пенею) визнається визначена законом або договором грошова сума, яку боржник зобов'язаний сплатити кредиторові в разі невиконання або неналежного виконання зобов'язання, зокрема, у разі прострочення виконання. З огляду на те, що неустойка - це і міра відповідальності, її нерідко називають санкцією.

Неустойка - один з найбільш розповсюджених способів забезпечення виконання зобов'язань. Така популярність пояснюється тим, що не потрібно обтяжувати себе висновком яких-небудь додаткових договорів, достатньо в договорі з основним зобов'язанням включити умову, згідно з яким сторона, яка порушила зобов'язання, зобов'язана сплатити іншій стороні певну грошову суму (неустойку). ⁴

Залежно від підстав виникнення розрізняють неустойку законну (нормативну) і договірну.

Законна неустойка встановлена ​​в нормативних актах за деякими видами договорів. Дія законної неустойки не залежить від того, чи включено відповідне умова в зміст конкретного договору чи ні. Цей вид неустойки характеризується і тим, що закон встановлює її розмір.

Договірна неустойка може мати місце як у відносинах між фізичними особами, так і у відносинах між юридичними особами. Крім того, юридичні особи мають право при укладанні договорів передбачити санкції за невиконання та таких обов'язків, за порушення яких не встановлена ​​законна неустойка. Договірний буде вважатися і неустойка між юридичними особами у разі, коли сторони, за взаємною згодою, визначили підвищені розміри санкцій за порушення умов договору, встановлених чинним законодавством.

Виділяють дві форми неустойки: штраф і пеня.

Штраф - це неустойка, яка визначається у твердій грошовій сумі за кожне порушення за зобов'язанням, у тому числі і за прострочення, або ж стягується разово у вигляді певного відсотка з суми невиконаного або неналежне виконаного зобов'язання.

Пеня - це неустойка, що обчислюється, як правило, у відсотковому відношенні до суми простроченого платежу за кожний день прострочення.

Не дивлячись на те, що в договорі сторони можуть передбачити будь-який розмір відсотків неустойки, щодо пені за прострочення виконання грошових зобов'язань законодавством встановлено обмеження. Так у ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 22.11.1996 р. зі змінами № 543/96 ВР зазначено: «Розмір пені ... обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період , за який сплачується пеня ». Така ж вимога міститься у ч. 2 ст. 343 Господарського кодексу України.

У зв'язку з тим, що обов'язок по сплаті неустойки є додатковою по відношенню до обов'язку з відшкодування збитків, слід усвідомити питання про їх співвідношення. У зв'язку з цим розрізняють чотири види неустойки: залікову, виняткову, штрафну і альтернативну.

При заліковій неустойку стягненню підлягає неустойка, а збитки стягуються з винної сторони не в повному обсязі, а лише в частині, не покритій стягнутої неустойкою. У цьому випадку стягнута неустойка йде в залік сум, що становлять збитки. Заліковий, або компенсаційний, характер неустойки розглядається законом як загального правила. Всі інші види неустойки можуть мати місце лише остільки, оскільки законом або договором встановлено інше співвідношення між збитками і неустойкою.

При виключної неустойку стягненню підлягає лише неустойка. Збитки не стягуються.

При штрафний неустойку стягненню підлягають у повному обсязі, як неустойка, так і збитки. Такий вид неустойки встановлюється за найбільш серйозні порушення за зобов'язаннями.

При альтернативної неустойку кредитору належить право стягнути або неустойку, або збитки.

У ЦК України закріплено, що неустойкою може бути не тільки грошова сума, а й інше майно (ст. 549). ⁵

Неустойка є не лише одним із способів забезпечення виконання зобов'язань, а й мірою відповідальності за порушення зобов'язання, тим не менш, сплачується вона незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання (ст. 550 ЦК України). Кредитор не має права на неустойку, якщо боржник доведе, що порушення зобов'язання сталося внаслідок випадку або непереборної сили (ст. 617 ЦК України). Вина самого кредитора не є підставою для неможливості стягнення неустойки, в цьому випадку суд має право тільки зменшити розмір неустойки (ст. 616, 551 ЦК).

Згідно зі ст. 258 ЦК строк позовної давності по стягненню неустойки - 1 рік. Сплата неустойки не звільняє боржника від виконання в натурі свого зобов'язання за договором з кредитором (ст. 552 ЦК). Іншими словами, з моменту сплати неустойки основне зобов'язання, яке було забезпечене, нею не припиняється.

2.2 Порука

Порука - це спосіб забезпечення виконання зобов'язань, оформлений договором, за яким фізична або юридична особа 0 поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання боржником свого зобов'язання. У разі порушення зобов'язання боржником, відповідальність несе особа, яка за нього ручаюся, тобто поручитель (ст. 553 ЦК).

Порука оформляється окремим договором до основним зобов'язанням. Сторонами в такому договорі є поручитель і кредитор, хоча можлива участь у ньому і боржника - законодавством це не заборонено.

За боржника можуть поручитися кілька осіб. У цьому випадку особи, спільно дали поручительство, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не буде встановлено договором (ст. 554 ЦК). Як солідарні боржники несуть відповідальність перед кредитором і боржник з поручителем у тому випадку, якщо боржник порушить зобов'язання, забезпечене порукою.

Солідарна відповідальність означає, що кредитор має право вимагати виконання зобов'язання, як від боржника, так і від поручителя. При цьому якщо кредитор недоотримає виконання обов'язку від одного з них, він має право вимагати недоотримане у іншого.

Однак договором поруки може бути передбачена і додаткова (субсидіарна) відповідальність поручителя. У цьому випадку кредитор спочатку повинен пред'явити вимогу до боржника і якщо той відмовиться її задовольнити, тоді ця вимога може бути пред'явлена ​​в повному обсязі поручителя.

Особи, що дали поручительство спільно (за одним договором поруки), відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не було передбачено договором. Особи, що дали поручительство не спільно (за різними договорами поруки), не несуть солідарної відповідальності перед кредитором, але якщо інше не встановлено у договорі, несуть солідарну відповідальність з боржником. Слід зазначити, що у ЦК України збільшено термін для пред'явлення вимоги до поручителя. За загальним правилом кредитор має право пред'явити вимогу до поручителя протягом терміну, встановленого в договорі поруки. Якщо такий строк не встановлений, то протягом 6 міс. з дня настання строку виконання основного зобов'язання. У випадку, коли строк основного зобов'язання не зазначений, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позов до поручителя протягом 1 року з дня укладення договору поруки.

Порука припиняється в наступних випадках:

 якщо припинено основне зобов'язання, забезпечене порукою також, або змінена без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності;

 якщо після настання строку виконання зобов'язання кредитор відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником або поручителем;

 якщо борг переведений на іншу особу і піклувальник не поручився за нового боржника.

Згідно зі ст. 558 ЦК поручитель має право на оплату послуг, наданих ним боржникові.

Закон наділяє у зв'язку з цим поручителя певними правами і покладає на нього обов'язки у разі пред'явлення до нього позову кредитором. Так, поручитель вправі висувати проти вимог кредитора всі заперечення, які міг би представити боржник. Це право поручитель не втрачає і тоді, коли сам боржник визнав своє зобов'язання або відмовився від висунення своїх заперечень. Поручитель зобов'язаний, у разі пред'явлення до нього позову, залучити до участі у справі боржника. Порушення цього обов'язку дає право боржника, при пред'явленні до нього зворотної вимоги (у порядку регресу) поручителем, що виконав зобов'язання висувати всі заперечення, які він мав проти кредитора.

У свою чергу боржник, який виконав зобов'язання, забезпечене порукою, зобов'язаний негайно сповістити про це поручителя. Це необхідно для того, щоб не відбулося "подвійне" виконання зобов'язання. Порушення боржником цієї вимоги закону, що спричинило за собою виконання зобов'язання поручителем, породжує в останнього право зворотної вимоги (регресу) до боржника. Боржник у цьому випадку має право стягнути з кредитора лише безпідставно отримане.

До поручителя, який виконав зобов'язання, переходять усі права кредитора за цим зобов'язанням. Якщо поручителів було кілька, то кожен з них має право зворотної вимоги (регресу) до боржника в розмірі сплаченої цим поручителем суми. Крім цього, поручитель має право на винагороду за послуги, які він надав боржникові, якщо це передбачено договором.

2.3 Гарантія

Гарантія - це договір, за яким одна юридична особа (гарант) зобов'язується погасити заборгованість перед кредитором іншої юридичної особи у разі невиконання останнім забезпеченого гарантією зобов'язання. Забезпечувальна функція гарантії полягає в тому, що при невиконанні боржником основного зобов'язання, яке забезпечується гарантією, кредитор має право стягнути суму непогашеної заборгованості з юридичної особи - гаранта. Отже, гарантія схожа з поручительством по колу беруть участь у ній осіб: кредитор, боржник і третя особа - гарант. Подібність гарантії з поручительством проявляється і в тому, що, як вже зазначалося, на гарантію поширюються деякі норми про поруку. І, нарешті, це подібність полягає в тому, що гарант (так само як і поручитель) у разі невиконання основного зобов'язання боржником зобов'язаний відповідати перед кредитором. У той же час гарантія відрізняється від поручительства низкою суттєвих особливостей. По-перше, суб'єктами даного правовідносини можуть бути не будь-які особи, а тільки юридичні. По-друге, сфера застосування гарантії значно вже, оскільки за чинним законодавством України гарантія застосовується тільки в банківській діяльності. Так, згідно зі ст. 3 Закону України "Про банки і банківську діяльність" до числа банківських операцій входить видача банками поручительств, гарантій та інших зобов'язань за третіх осіб, які передбачають їх виконання у грошовій формі. Національний банк України виступає гарантом кредитів, що надаються суб'єктам зовнішньоекономічної діяльності іноземними банками, фінансовими та іншими міжнародними організаціями (п. 5, ст. 8 зазначеного Закону).

В іншому, якщо інше не встановлено законом, щодо гарантії застосовуються правила про договір поруки.

2.4 Завдаток

Завдатком визнається грошова сума або рухоме майно, що видається однією стороною в рахунок належних з неї платежів за договором іншій стороні в підтвердження укладення договору і в забезпечення його виконання (ст. 570 ЦК).

Угода про завдаток має бути зроблено у письмовій формі. Її недотримання не тягне недійсності угоди про завдаток, але позбавляє сторони права посилатися на показання свідків. Істотне значення має чіткість складеного документа про завдаток: щоб уникнути спору повинна бути чітко вказана сума завдатку. Якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боку за договором платежів, є завдатком, то ця сума вважається сплаченою як аванс.

За своїми функціями завдаток відрізняється від авансу, який виконує лише платіжну функцію і незалежно від причини невиконання зобов'язання підлягає поверненню. Завдаток, крім платіжної, виконує також удостоверітельную і забезпечувальну функції. Посвідчувальний функція полягає в тому, що передача завдатку свідчить про наявність між сторонами головного зобов'язання. Нарешті, забезпечувальна функція завдатку виражається в тому, що закон передбачає майнові наслідки (визначає долю грошових сум, переданих як завдатку) у разі невиконання однією із сторін зобов'язання, забезпеченого завдатком. ⁶

Якщо за невиконання договору відповідальна сторона, що дала завдаток, він залишається в іншої сторони. Якщо ж за невиконання договору відповідальна сторона, яка одержала завдаток, вона зобов'язана сплатити іншій стороні подвійну суму завдатку. Крім того, сторона, відповідальна за невиконання договору, зобов'язана відшкодувати другій стороні збитки з зарахуванням суми завдатку, оскільки договором не передбачено інше (ч. 2 ст. 571 ЦК).

2.5 Застава

Найбільш надійним способом традиційно визнається застава. Закон України «Про заставу» - основний акт, що регулює заставні відносини. Крім загальних видів застави (тобто застави рухомого і нерухомого майна) він передбачає заставу товарів в обороті або переробці, заставу майнових прав і цінних паперів. ⁷

Сутність застави як способу забезпечення виконання зобов'язання полягає в тому, що кредитор - заставодержатель - має право в разі невиконання боржником основного зобов'язання одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами особи, якій це майно належить (заставодавця). Запорукою, крім того, може бути забезпечено вимога, яка виникне в майбутньому.

Предметом застави може бути будь-яке майно, в тому числі речі, цінні папери, майнові права, яке може бути відчужено заставодавцем та на яке може бути звернено стягнення. Предметом застави може бути також майно, яке стане власністю заставодавця після укладення договору застави, якщо це передбачено договором застави. Предметом застави не може бути: майно, вилучене з обігу; вимоги, що мають особистий характер: про відшкодування шкоди, заподіяної життю або здоров'ю, вимоги про аліменти; інші вимоги, заставу яких заборонено законом.

Сторонами за договором застави є заставодавець і заставодержатель. Заставодавцем може бути як сам боржник за основним зобов'язанням, так і третя особа (майновий поручитель). Заставодавцем може бути власник речі або особа, якій власник речі (або особа, якій належить майнове право) передав річ або майнове право з можливістю застави.

Договір про заставу оформляється в письмовому вигляді. У випадках, коли предметом застави є нерухоме майно, а також в інших випадках, передбачених законом, договір застави повинен бути нотаріально посвідчений. Застава нерухомого майна підлягає обов'язковій державній реєстрації. У договорі застави повинні бути зазначені суть зобов'язання, забезпеченого заставою, опис закладеного майна і будь-які інші умови, погоджені сторонами договору.

У залежності від предмета застави та особливостей правового регулювання, виділяються окремі види застави: іпотека, застава товарів в обороті або переробці, заклад, заставу цінних паперів, заставу майнових прав.

Іпотека - застава землі або нерухомого майна, при якому земля і (або) майно, що становлять предмет застави, залишаються у заставодавця. Предметом іпотеки можуть бути земля, нерухоме майно, підприємство (його структурні підрозділи), як цілісний майновий комплекс, а також інше майно, віднесене законом до нерухомого.

Сенс застави товарів в обороті або переробці полягає в тому, що заставодавець зберігає за собою право володіти, користуватися та розпоряджатися предметом застави. У разі відчуження заставлених товарів, заставодавець зобов'язаний замінити їх іншими товарами такої ж або більшої вартості. Предметом цього виду застави можуть бути сировина, напівфабрикати, комплектуючі вироби, готова продукція тощо У договорі застави товарів в обороті або переробці повинен бути обов'язково визначений вид товару, інші його родові ознаки, а також види товарів, якими може бути замінений предмет застави.

Заклад - це застава рухомого майна, при якій майно, що становить предмет застави, передається заставодавцем у володіння заставодержателя. За угодою між заставодавцем і заставодержателем, предмет застави може бути залишено у заставодавця під замком і печаткою заставодержателя (тверда застава). Індивідуально-визначена річ може бути залишена у заставодавця з накладенням знаків, які свідчать про заставу. Заставодержатель має право користуватися предметом закладу, якщо це передбачено договором. Придбані ним доходи спрямовуються на покриття витрат, на утримання предмета закладу, а також зараховуються в рахунок погашення основного боргу або відсотків по ньому. При виникненні загрози загибелі, пошкодження чи зменшення вартості предмета застави не з вини заставодержателя, він має право вимагати заміни предмета закладу, а при відмові заставодавця виконати цю вимогу - достроково звернути стягнення на предмет закладу. Після виконання забезпеченого закладом зобов'язання, заставодержатель зобов'язаний негайно повернути предмет застави заставодавцю, якщо інше не передбачено договором.

Застава цінних паперів може здійснюватися різними способами, в залежності від виду цінного паперу. Так, якщо законом або договором не передбачено інше, застава векселя чи іншого цінного паперу, яка може бути передана шляхом вчинення передавального напису (індосаменту), здійснюється шляхом індосаменту і вручення заставодержателю індосованого цінного паперу. Застава цінного паперу, який не передається шляхом індосаменту, здійснюється за угодою заставодержателя та особи, на ім'я якого було видано цінний папір. За угодою сторін заставлені цінні папери можуть бути передані на зберігання в депозит державної нотаріальної контори, приватного нотаріуса або банку.

Предметом договору застави майнових прав можуть бути як існуючі на момент укладення договору застави, належать заставодавцю права вимоги за зобов'язаннями, в яких він є кредитором, так і ті права вимоги, які можуть виникнути в майбутньому. У договорі застави прав повинна бути вказана особа, яка є боржником по відношенню до заставодавця. Заставодавець зобов'язаний повідомити свого боржника про здійснене заставі прав. У договорі застави прав, які не мають грошової оцінки, вартість предмета застави визначається угодою сторін. ⁸

2.6 Утримання

Утримання - це новий для національного законодавства правовий інструмент, але успішна практика його застосування в інших країнах дає привід вважати його дуже перспективним. Ще одним позитивним якістю утримання є можливість його застосування будь-якою стороною за договором.

Даний спосіб забезпечення виконання зобов'язань регулюється параграфом 7 глави 49 ЦК України 2003 р.

Суть утримання полягає в тому, що кредитор має право у разі невиконання боржником у строк своїх зобов'язань утримувати предмет до тих пір, поки відповідне зобов'язання не буде виконано.

Необхідно зазначити, що згідно з національним законодавством, утриманням можуть забезпечуватися і будь-які інші претензії кредитора, якщо інше не передбачено договором або законом. Утримання може використовувати підрядник для забезпечення вимог до замовника по оплаті витрат, пов'язаних з будівництвом; зберігач у відношенні речі, переданої йому на зберігання, якщо поклажодавець ухиляється від сплати винагороди або витрат, передбачених договором; комісіонер, якому комітент не сплатив комісійну винагороду та ін

Щоб уникнути плутанини у правозастосовчій практиці необхідно чітко розрізняти утримання та заставу. Ці способи забезпечення зобов'язань мають багато спільного, і в ряді випадків, утримання може перерости в заставу.

Права кредитора, який утримує річ, реалізуються за тими ж правовими підставами, що і права заставодержателя. При утриманні, як і при заставі, кредитор може вимагати задоволення за рахунок утримуваного майна.

Необхідно відзначити, що є істотні відмінності між цими способами забезпечення зобов'язань. Приміром, заставу встановлюється спеціальною угодою сторін зазвичай у момент виникнення основного зобов'язання, а необхідність застосування утримання виникає у разі невиконання зобов'язання незалежно від наявності умов про утримання в основному або додатковій угоді. Цей характерний ознака вигідно відрізняє його від інших способів забезпечення.

А що ж відбувається в тому випадку, коли кредитор, скориставшись правом утримання речі, виконавши всі наведені вище зобов'язання, так і не дочекався виконання боржником свого зобов'язання?

У такому разі відповідно до ст. 597 ЦК кредитор має право задовольнити свої вимоги за рахунок речі, яку він утримує шляхом її реалізації в порядку, встановленому для реалізації предмета застави (ст. 591 ЦК), а саме - шляхом продажу такої речі на публічних торгах.

Незважаючи на це, утримання та заставу є різними за своїм змістом способами забезпечення виконання зобов'язання. Загальні відмінності, які відрізняють утримання від застави, викладені в таблиці.

Застава	Утримання
Виникає на підставі договору, закону або за рішенням суду	Виникає на підставі рішення кредитора, у якого правомірно знаходиться майно боржника.
Забезпечує зобов'язання боржника, щодо якого існує лише потенційна можливість невиконання.	Забезпечує виконання зобов'язання, яке вже було порушене боржником. Вже існує факт своєчасного невиконання зобов'язання.
Ризик випадкового знищення або пошкодження заставленого майна несе його власник, якщо інше не встановлено договором або законом.	Ризик випадкового знищення або пошкодження несе кредитор, який притримує річ у себе.
Заставодавцем має право розпоряджатися предметом застави лише за згодою заставодержателя, якщо не встановлено інше.	Боржник зберігає право розпоряджатися річчю, яка знаходиться у кредитора. Згода останнього не потрібно.
Вибуття предмета застави з фактичного володіння заставодержателя не припиняє застави	Вибуття речі, яку притримує кредитор, з його фактичного володіння, припиняє притримання. Кредитор не наділений правом вимагати предмет утримання від третіх осіб. 9

Предметом утримання, як випливає зі ст. 546 ЦК України, є речі. Таким чином, майнові права за жодних обставин не можуть бути предметом утримання, як і земля. Оскільки право утримання являє собою цивільно-правову угоду, а угоди з землею підлягають обов'язковій державній реєстрації, що не відповідає правовій природі цього способу забезпечення зобов'язання.

Відповідно до ЦК України, вимоги кредитора, який утримує річ, задовольняються за правилами, передбаченими для застави. Відповідно до цього можна зробити висновок, що реалізація предмета утримання проводиться шляхом продажу на публічних торгах.

Тут виникає певна проблема. Для предмета застави передбачено, що його стартова ціна при продажу визначається договором або законом, але, як ми знаємо, для утримання договір не складається. У законах на сьогоднішній день нічого про це не сказано. Однак цивільним законодавством не забороняється визначати окремі аспекти утримання в договорі за основним зобов'язанням (у договорі комісії, підряду). Це прийнятний вихід з положення.

Можливі випадки, коли предмет утримання при згоду боржника, може бути переданий кредитору за стартовою ціною.

У випадку банкрутства боржника положення кредитора менш вигідне, оскільки утримується майно зараховується до ліквідаційної маси, і він виступає на рівних з іншими кредиторами. ¹⁰

Зазвичай, застосування утримання передбачає не тільки право кредитора тримати у себе річ, але і покладає на нього деякі обов'язки (ст. 595 ЦК). До таких обов'язків належать:

• обов'язок негайно повідомити боржника про застосування утримання. Виконання даного обов'язку має на меті не тільки повідомлення про це відповідної особи, але й забезпечення виконання зобов'язання боржника щодо третіх осіб - набувачів, оскільки боржник має право розпорядитися річчю, повідомивши набувача про притримання речі і права кредитора;

• обов'язок нести відповідальність за втрату, псування або пошкодження речі, яку він утримує в себе, якщо втрата, псування або пошкодження сталися з його вини;

• обов'язок не користуватися річчю, яку він утримує у себе. Цей обов'язок обумовлена ​​тим, що кредиторові належить саме право володіння, але не користування.

2.7 Види забезпечення виконання зобов'язань, передбачені Цивільним та Господарським кодексами України

За чинним законодавством виконання зобов'язань може забезпечуватися неустойкою, порукою, заставою, гарантією, в тому числі і банківської, завдатком та іншими способами, передбаченими законом або договором. Господарський кодекс України розширив перелік способів забезпечення виконання зобов'язань, доповнивши його такими способами, як банківська гарантія та утримання майна. Суттєвим є і те, що ст. 199 ГК, так само, як і ст. 546 ЦК, містить не вичерпний перелік способів забезпечення виконання зобов'язань. Тому поряд з передбаченими законом способами забезпечення виконання зобов'язань сторонами можуть передбачатися інші способи.

У силу банківської гарантії банк, інша кредитна установа, страхова організація (гарант) дають на прохання іншої особи (принципала) письмове зобов'язання сплатити кредитору принципала (бенефіціару) відповідно і умов дається гарантом зобов'язання грошову суму при представленні бенефіціаром письмової вимоги про її сплату.

Українське законодавство сприйняло найбільш зручну в практичному відношенні форму банківської гарантії - гарантію на першу вимогу, за якою гарант здійснює платіж проти простої вимоги бенефіціара без подання судового рішення, винесеного проти принципала або іншого доказу неналежного виконання принципалом своїх договірних зобов'язань. Однак зобов'язання по банківській гарантії виконуються лише на письмову вимогу управомоченной сторони. Гарант має право відмовити в задоволенні його вимог, якщо вони не відповідають умовам гарантії або пропущений термін гарантії. Гарант повинен негайно повідомити кредитора про відмову від задоволення його вимоги. Якщо гарант після пред'явлення до нього вимоги кредитора дізнався про недійсність основного зобов'язання або про його припинення, він повинен негайно повідомити про це кредитора і боржника.

Залежно від мети і характеру забезпечуються зобов'язань банківські гарантії поділяються на: гарантії твердого пропозиції товару; гарантії платежу; гарантії поставки; гарантії надання (позики, товару); гарантії повернення авансових платежів; податкові, митні, судові гарантії. ¹¹

Висновок

Способи забезпечення виконання зобов'язань - це спеціальні заходи, які в достатній мірі гарантують виконання основного зобов'язання і стимулюють боржника до належного поведінки

Метою встановлення будь-якого зобов'язання є його належне виконання. Однак не завжди кредитор, вступаючи в зобов'язання, може бути повністю впевнений у його виконанні боржником. Для того щоб надати зобов'язанню більший ступінь надійності, посилити гарантії кредитора, у цивільному праві використовуються спеціальні заходи, іменовані способами забезпечення виконання зобов'язань.

До способів забезпечення виконання зобов'язань належать:

> Неустойка (ст. 549-552 ЦК);

> Поручительство (ст. 553-559 ЦК);

> Гарантія (ст. 560-569 ЦК);

> Завдаток (ст. 570-571 ЦК);

> Заставу (ст. 572-593 ЦК);

> Утримання (ст. 594-597 ЦК).

За чинним законодавством виконання зобов'язань може забезпечуватися перерахованими вище способами, у тому числі і банківською гарантією, та іншими способами, передбаченими законом або договором.

Господарський кодекс України розширив перелік способів забезпечення виконання зобов'язань, доповнивши його такими способами, як банківська гарантія та утримання майна. Суттєвим є і те, що ст. 199 ГК, так само, як і ст. 546 ЦК, містить не вичерпний перелік способів забезпечення виконання зобов'язань. Тому поряд з передбаченими законом способами забезпечення виконання зобов'язань сторонами можуть передбачатися інші способи.

Література

1. Цивільний кодекс України

2. Господарський кодекс України

3. Закон України «Про заставу»

4. Закону України «Про банки і банківську діяльність»

5. Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 22.11.1996 р. зі змінами № 543/96 ВР

6. Василенко В. Забезпечення виконання зобов'язань за договорами. / / Баланс, 02.03.2008 р.; с. 52

7. Цивільне право в запитаннях і відповідях / За ред. Є. О. Харитонова. - Х.: ТОВ «Одіссей», 2002. - 416 с.

8. Цивільне право України: [Підручник для вузів системи МВС України]: У 2-х частинах. Частина I / ААПушкін, В. М. Самойленко, Р. Б. Шишка та ін; під ред. проф. А.А, Пушкіна, доц. В. М. Самойленко. - X.: Ун-т внутр. справ; «Основа», 1996. - 440 с.

9. Завгородня В., Чернявський А. Способи забезпечення виконання зобов'язань сільгосппідприємств / / Юридична практика № 26 (288), 1 липня 2003 с.10

10. Комберянов С. Утримання - гарантія виконання зобов'язань / / Юридична практика № 32 (294), 12 серпня 2003 с.7

11. Сербулов. Прітріманя: правомірне володіння або порушення зобовязань за договором? / / Юридичний журнал 5 (23) 2003 р.; С.91-92

12. Господарське право: Навчальний посібник / Під загальною ред. Проф. Н. А. Саніахметовой. - Х.: «Одіссей», 2004. - 640 с.